Київський неокласицизм
Київський неокласицизм – напрям в українській літературі 1920-х – початку 1930-х років, представники якого орієнтувалися на естетичні принципи античності та класицизму.
Історія та розвиток
Київський неокласицизм виник на початку 1920-х років на тлі культурного піднесення та боротьби з вульгаризацією мистецтва. Його ідейними натхненниками стали філософ Олександр Корнійчук та критик Микола Бажан.
Першими представниками київського неокласицизму стали поети Михайло Зеров, Павло Филипович та Максим Рильський. Вони об’єдналися у літературну групу “Неокласики” (1927-1929).
Неокласицисти відкидали модернізм та футуризм, вважаючи їх деструктивними та відірваними від українських культурних традицій. Замість цього вони орієнтувалися на античну літературу, зокрема на твори Вергілія, Горація, Овідія.
Основні принципи
Поезія київських неокласиків відзначалася високим естетизмом, стрункістю форми та відточеністю мови. Для неї були характерні:
* Орієнтація на античні образи та сюжети
* Культ краси, гармонії та досконалості
* Раціоналізм та ясність думки
* Психологізм та внутрішня рефлексія
* Класичні розміри та стрункі строфічні форми
* Використання вишуканої лексики та архаїзмів
Тематика та мотиви
У творах київських неокласиків переважала тема пошуку ідеалу, гармонії та краси у світі, охопленому хаосом і війнами. Вони оспівували природу, кохання, історію України, зверталися до тем мистецтва та філософії.
Одним із центральних мотивів київського неокласицизму був мотив творчості як вищої місії поета. Неокласики вважали, що поет повинен бути носієм високих ідеалів та етичних норм.
Представники
Крім Михайла Зерова, Павла Филиповича та Максима Рильського, до представників київського неокласицизму також належали:
* Микола Бажан
* Михайло Драй-Хмара
* Юрій Клен
* Олександр Корнійчук
* Євген Маланюк
* Грицько Косинка
Значення та вплив
Київський неокласицизм став одним із найважливіших напрямів української літератури 20 століття. Творчість неокласиків сприяла відродженню традиційних цінностей, пошуку нових шляхів для розвитку української культури.
У 1930-ті роки київський неокласицизм був розгромлений радянською владою як “буржуазний” і “ворожий”. Багато неокласиків були репресовані, їхні твори заборонені.
Незважаючи на переслідування, творча спадщина київських неокласиків збереглася і продовжує впливати на українську літературу та культуру.
Запитання 1: Хто є представниками київського неокласицизму?
Відповідь: Найвидатнішими представниками київського неокласицизму є поети:
- Микола Зеров (1890-1937)
- Павло Филипович (1891-1937)
- Максим Рильський (1895-1964)
- Юрій Клен (1891-1947)
- Михайло Драй-Хмара (1889-1933)
Запитання 2: Чому їх називають "неокласиками"?
Відповідь: Термін "неокласицизм" означає звернення до античної класичної літератури як до зразка для наслідування. Київські неокласики свідомо орієнтувалися на ідеали античної поезії, зокрема на її чіткість, гармонійність, увагу до форми.
Запитання 3: Які основні риси київського неокласицизму?
Відповідь: Головними рисами київського неокласицизму є:
- Раціоналізм та аналітичність у сприйнятті світу
- Увага до форми та мови, орієнтація на поетику античності
- Гіпертрофована інтелектуальність та елітарність
- Пошук краси і гармонії в житті й мистецтві
- Культ досконалої, холодної краси та рафінованості
Запитання 4: У яких жанрах працювали київські неокласики?
Відповідь: Хоча неокласицисти були перш за все поетами, вони також активно працювали в інших жанрах:
- Лірика (сонети, елегії, медитації)
- Есеїстика
- Переклади античних та сучасних авторів
- Критика і літературознавство
Запитання 5: Який внесок київських неокласиків в українську літературу?
Відповідь: Київські неокласики внесли вагомий внесок в українську літературу:
- Вони відродили традиції античної класичної поезії
- Підняли якість поетичної форми української мови до європейських стандартів
- Збагатили українську літературну мову новими тропами, метафорами та виражальними засобами
- Навчили українських поетів аналізувати, оцінювати і створювати досконалу поезію